|
![]() ![]() ![]() ![]()
|
Історичні нариси про Рахівщину
Історія датує заснування Рахова 1447 року, хоча тут знайдений скарб мідно-бронзових предметів пізньої бронзової пори (кінець ІІ початок І-го тисячоріччя до н.е. що свідчить про людську діяльність на цьому місці більше трьох тисяч років тому. Є кілька легенд і версій про походження назви міста. Вони пов'язані з рухом опришків, які нібито вважали в цій місцевості відібране в багатіїв добро й ділили його між бідняками. Інша версія: купці на шляху із Трансильванії й Угорщини до Галичини зупинялися тут і вважали свої прибутки. Можливо, назва походить від власного імені Рах або Рахо.
![]() Після поразки угорсько-чеської армії в битві з турками під Могачем в 1526 році Угорщина розпалася. Більша частина Закарпаття, у тому числі й Марамороський комітат, у який входив Рахів, відійшла до Семиградского князівства, що згодом стало васалом турецької імперії, а залишок території виявився під владою Австрії. Наприкінці XVII ст. всією територією краю заволоділи Габсбурги. Місцеве населення розорялося не тільки від податків і податтей, але й від міжусобних війн трансільванських князів й австрійської знаті, а також набігів турецьких загонів. Це приводило до зародження опришківского руху й селянських бунтів. Жителі Рахівщини брали активну участь у загонах народних месників, у т.ч. Олекси Довбуша. З народних переказів, які записав на початку XX сторіччя Г.Хоткевич, ми довідаємося, що одним з найвірніших побратимів відважного проводиря був Іван Рахівський. ![]() З ростом населення розвивалися й народні промисли, які й по сьогодні характерні для Рахова. У першій половині XIX сторіччя тут з 2854 чоловік населення 207 були зайняті ремісництвом, а бідні селяни за їжу наймалися пастухами до заможних газд, які за урбаніальної (земельною) реформою Марії-Терезії одержали земельні наділи. Історична довідка засвідчує, що в 1782 році в Рахові був побудований перший деревяний міст через Тису. У той час поселення вже стає місцем економічного, політичного й культурного життя верхів'я Тиси. Здобуває розвиток тваринництво, освоєння високогірних пасовищ, які були багаті різнотрав'ям, дозволили збільшувати поголів'я корів, овець і кіз. На ринку продавали різні вироби ремісників, худоба, сіль. Зручний торговельний шлях, що здавна проходив через село, сприяв його розвитку й воно стає окружним центром Донеслася до жителів Рахова й буржуазно-демократична революція 1848-1849 р.г. в Австрії та Угорщини, у результаті якої в 1853 році на Закарпаття було ліквідоване кріпосне право З утворенням в 1867 році Австро-Угорської імперії хоча й почалися деякі економічні реформи, жителям Рахівщини вони нічого не дали. Селянам, які не мали землі, доводилося неї орендувати, щоб прокормити родини, наймитувати, заготовляти ліс. В 1908 році на заготівлі лісу працювало 110 жителів села Значним поштовхом до соціально-економічного розвитку наприкінці XIX ст. для Рахова було спорудження залізничної дороги через поселення, дорога була побудована в 1894 році італійцями, а населений пункт став окружним центром Перша світова війна, принесла рахівчанам нові страждання, адже сіло стало ареною боїв між воюючими сторонами й кілька разів переходило з рук у руки. Військові дії, грабежі, ріст цін прирікали людей на голодування ![]() У квітні 1919 року, з перемогою пролетарської революції в Угорщині, у Рахові Рада робітників, солдатів і селян очолив П. Попенко але поселення зайняли румунські війська. Почалися грабежі й переслідування З 1919 по 1939 року Закарпаття входить у Чехословаччину, а Рахів залишається центром Рахівского округу. Порівняно з попереднім, політичний порядок стає демократичнішим. Так, тут організована горожанская школа з українською мовою навчання, а в 1938 році - українська гімназія. Розбудовуються шляхи, Рахів відновлювався як торговий центр; здобуває розвиток туризм Після проголошення Підкарпатської Русі автономією, а потім самостійності Карпатської України 18 березня 1939 року Рахів окупували угорські війська. Запанував терор. Спочатку другої світової війни багато з людей були кинуті в концтабори, в'язниці окремі з них тікали з будинку в пошуках кращої долі в інші країнах 16 жовтня 1944 року Рахів звільнили радянські війська 4-го Українського фронту й більше 500 жителів добровільно пішли боротися з фашистами. З 29 червня 1945 року все Закарпаття, у тому числі й сіло, увійшло до складу Радянської України, як окружний, а потім районний центр. Із січня 1946 року Рахів стає селищем, а з 1957 року - містом ![]() Великого розмаху придбало житлове будівництво, у результаті якого створилися нові вулиці, з'явилося багато торговельних підприємств і громадського харчування. Діють районна лікарня, дитяча гірничо-лижна спортивна школа, бібліотеки для дорослих і дітей, будинок культури, загальноосвітні школи, дитячі садки й ін. Майже професійного рівня досягла тоді в місті художня самодіяльність. Великою популярністю користувалися народний ансамбль пісні й танцю <Карпати> й оркестр гуцульських народних інструментів лісокомбінату. Щорічно в червні влаштовувалося свято "Проводи на гірські полонини", що придбало всеукраїнського й навіть міжнародного характеру Національний склад населення позначається на особливостях релігійного й культурного життя міста. Тут зареєстровано ряд релігійних громад, діють православні, римо-католицькі, греко-католицькі храми, "Зал царства" свідків Бога Єговы й молитовня євангелістів До послуг рахівчан і гостей - районна й дитяча бібліотеки, будинок культури, музей екологи гір заповідника, дитяча музична школа. Рахів - відомий культурний центр Гуцульщини - ця неповторна земля споконвіків прославлялася самобутніми талантами. Відомі своїми неординарними виступами народний оркестр гуцульських інструментів, вокально-інструментальний ансамбль <Край> та інші колективи художньої самодіяльності. Візитною карткою талантів служать огляди народної творчості, фольклорні фестивалі й фестивалі гуцульського мистецтва. Тут живуть і працюють відомі за межами Гуцульщини- художники Іван Доробан, Микола Юращук, Олександр Назарчук, Василь Титар, Йосип Ягнюк і багато інших. Розвинено різьблення по дереву; виготовлення килимів і покривал з овечої вовни та інші види народного мистецтва У центрі міста встановлені пам'ятники Героєві Радянського Союзу О.О.Борканюку й загиблим воїнам-визволителям(1978р) а також Т.Г.Шевченко( 1993р.) Завдяки географічному розташуванню, унікальній природі й самобутній гуцульській культурі Рахів одержав славу "Гуцульського Парижа". В1997 році затверджена символіка міста (прапор, герб, печатка), що розроблена Інститутом Історії України Національної Академії України, і початі ведення книги почесних громадян міста. Микола ТКАЧ |
© 2004
by Volodymyr Voloshchuk Design by Ясіня |